9 клас зарубіжка

Контрольна робота

9 клас

Тема: Нові тенденціїї у драматургії кінця 19 початку 20 століття.

1)                        Засновник «нової драми»:

А) Г. Ібсен

Б) М. Метерлінк

В) Б. Шоу

Г) А. Чехов

2) За жанром «Ляльковий дім» - це:

А) Сатирична комедія

Б) Аналітична п’єса

В) історичний роман

Г) Психологічна новела

3) Що було покладено в основу написання твору «Пігмаліон»:

А) Баладу

Б) міф

В) пісню

Г) гімн

4) Що Нора хотіла попросити у лікаря Ранка:

А) грошей

Б) Вбити Крогстада

В) втекти з нею

Г) Не розкривати таємницю

5) Де відбувається зустріч квіткарки з професором:

А) На базарі

Б) На майдані

В) Біля церкви

Г) В парку

6) Хто і з ким заключає парі:

А) Пікерінг і Хіггінс

Б) Пікерінг та Елайза

В) Елайза та Хігінс

Г) Місіс Хіггінс та Місіс Пірс

7) Дайте визначення поняттю «інтелектуальна драма»

8) Дайте визначення терміну «Підтекст»

9) Виконайте одне із завдань:

1. Напишіть твір – есе за темою «Значення досконалого володіння мовою для успішного життя» (за твором Б. Шоу та на основі особистих спостережень за сучасним життям.)

2. Продовжте історію Нори із п’єси Г. Ібсена «Ляльковий дім».

Контрольна робота 9 клас
Тема: Реалізм

І варіант

Початковий і середній рівні

1. До основних ознак реалізму не належать:

а) типізація дійсності;

б) зображення незвичайних героїв у незвичайних обставинах;

в) поглиблений соціальний аналіз;

г) головна проблема — взаємини людини та суспільства.

2. Адвокат Дервіль у повісті О. Бальзака «Гобсек» — це:

а) головний герой; в) антипод головного героя;

б) герой-оповідач; г) сам автор.

3. Місто N у комедії Гоголя «Ревізор» — це:

а) плід уяви письменника з позірними проблемами;

б) типове провінційне російське місто;

в) унікальне місто, яке увібрало всі пороки;

г) чарівне місто, де здійснюються будь-які мрії.

4. У комедії «Ревізор» суддя бере хабарі 

а) хортами

б) цукровими головами

в) соболями

5. У повісті «Шинель» М. Гоголь використав прийом:

а) гротеску; в) фантастики;

б) антитези; г) паралелізму.

6. Яки риси не характерні для гоголівських чиновників?

а) Страх перед начальством; в) гостинність;

б) хабарництво; г) використання службового становища.

Достатній рівень

7. Розкрийте образ Гобсека з однойменної повісті О. Бальзака. продовження скачати

Цікава роздаткова інформація для учнів про реалізм ____тут____

- В. Г. Бєлінський — теоретик реалізму

- Реалізм в образотворчому мистецтві
- Романтизм і реалізм — суперники чи побратими?

Вікторина  по Творчості Віктора Гюго

До вивчення теми: 

Тема: Петербурзький етап життя і творчості Миколи Васильовича Гоголя. Творча історія п’єси Гоголя «Ревізор»

Повідомлення учнів

Група біографів

Петербурзький період життя і творчості М. В. Гоголя

1-й учень. Микола Васильович Гоголь народився 20 березня (1 квітня за новим стилем) 1809 року в містечку Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії. Там же, в Спасо-Преображенській церкві, майбутнього письменника хрестили. Його батьки були небагатими поміщиками. Дитинство Миколи пройшло в батьківському маєтку Василівка, що теж був розташований у Полтавській губернії. У Василівці маленький хлопчик дізнався багато історичних переказів, таємничих легенд, загадкових народних повір’їв, які згодом відобразилися в його творах. Великий вплив на Миколу мав батько, Василь Опанасович Гоголь, пристрасний шанувальник мистецтва, любитель театру, автор віршів і дотепних комедій.

2-й учень. Здобувши початкову освіту вдома, Гоголь потім провів два роки в Полтавському повітовому училищі, після якого вступив до Ніжинської гімназії вищих наук. Саме тут розкрилися дарування молодого Гоголя: юнак навчався грати на скрипці, займався живописом, брав участь у виставах, виконуючи комічні ролі. Паралельно вивчав основи юстиції, мріючи боротися з несправедливістю.

У червні 1828 року майбутній письменник закінчив Ніжинську гімназію. У грудні того самого року він разом із товаришем Олександром Данилевським та слугою Якимом вирушив до Петербурга, адже давно мріяв жити і працювати в цьому великому місті.

3-й учень. Юнак оселився на Гороховій вулиці біля річки Фонтанки. Він писав матері: «Петербург мені видався зовсім не таким, як я думав, я його уявляв набагато красивішим, більш дивним». Із листів Гоголя до матері також відомо, що в цей період йому випало зазнати злиднів. Миколі Васильовичу не вдалося влаштуватися на службу, про яку він мріяв. Після тривалих поневірянь, лише наприкінці 1829 року він зміг стати писарем у департаменті державного господарства і публічних будівель Міністерства внутрішніх справ.

Невдалим виявився і літературний дебют Гоголя. Він написав і романтичному дусі вірш «Італія» і послав його під чужим ім’ям до редакції журналу «Син вітчизни». Вірш, доволі посередній за змістом, однак, було надруковано. Цей успіх підбадьорив молодого автора. 1829 року він під псевдонімом В. Алов надрукував поему «Ганц Кюхельґартен», створену ще в Ніжині. Але критика холодно зустріла твір. Пригнічений негативними відгуками в журналах «Московський телеграф» і «Північна бджола», автор забрав екземпляри поеми у книгопродавців, зняв на один день номер у готелі «Неаполь» на Вознесенському проспекті, разом зі слугою Якимом переніс туди книжки і спалив.

Свій смуток Гоголь виливав у листах до матері: «На мене напала хандра або щось подібне, і я вже близько тижня сиджу, с руки, і нічого не роблю. Чи не від невдач це, які зробили мене абсолютно байдужим до всього».

4-й учень. На щастя, Микола Васильович не покинув заняття літературою. У лютневому випуску журналу «Вітчизняні записки» за 1830 рік було надруковано повість Гоголя «Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала» — щоправда, без імені автора і значно перероблену видавцем Павлом Свиньїним (1831 року повість увійшла до збірки «Вечори на хуторі біля Диканьки», завдяки якій Гоголь став знаменитим). Повість з’явилася дуже вчасно — коли в Російській імперії пробудився інтерес до фольклору, особливо до української народної творчості.

Протягом 1830 і 1831 років у різних виданнях з’явилося кілька статей письменника: «Учитель», «Успіх посольства», «Кілька думок про викладання географії», «Жінка». Деякі з цих видань належали ліцейському другу О. С. Пушкіна баронові Антону Дельвігу. Дельвіг був людиною розумною і доброю. Відзначивши талант Гоголя, він познайомив молодого письменника з Василем Жуковським, який, у свою чергу, представив його поетові та критику Петру Плетньову. У той час Плетньов займав посаду інспектора Патріотичного інституту шляхетних дівчат. Завдяки його зусиллям Гоголь отримав посаду молодшого вчителя в цьому навчальному закладі. Окрім того, Плетньов увів Гоголя до літературного кола Пушкіна. Знайомство Гоголя з Пушкіним відбулося 20 травня 1831 року на квартирі Плетньова. Ця зустріч докорінно змінила життя Гоголя. Олександр Сергійович став йому другом та вчителем, підказав сюжети для комедії «Ревізор» і роману «Мертві душі». Уже після загибелі поета Микола Васильович писав: «Коли я творив, я бачив перед собою тільки Пушкіна... Мені дорогим було його вічне і непорушне слово».

Пушкін із захопленням зустрів першу гоголівську збірку творів «Вечори на хуторі біля Диканьки»: «Ось справжня веселість, щира, невимушена, без штучності, без манірності. А місцями яка поезія!..»

5-й учень. 1835 рік став порою розквіту гоголівського таланту. У цей час письменник розпочав роботу над романом «Мертві душі», завершував створення комедії «Ревізор», написав багато публіцистичних статей. Цього ж року вийшли друком дві збірки його прозових творів — «Арабески» та «Миргород».

Миргородський цикл містив повісті «Старосвітські поміщики», «Тарас Бульба», «Вій», «Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем». У цих повістях Гоголь зобразив як героїчне минуле («Тарас Бульба»), так і нікчемне існування сучасних обивателів («Старосвітські поміщики»).

Збірка «Арабески» містила повісті на тему петербурзької життя: «Невський проспект», «Записки божевільного», «Портрет». Пізніше Гоголь додав до них ще два твори — «Ніс» (1836) і «Шинель» (1842). В «Арабесках» перед читачами постає світ столичних дрібних чиновників і людей мистецтва, відбувається низка дивних, часом сумних і фантастичних подій.

У червні 1836 року Гоголь виїхав за кордон, де провів загалом понад 12 років. Так завершився петербурзький період його життя.

Гоголь і Україна

1-й учень. З Україною Гоголя пов’язували найміцніші зв’язки. За сімейними переказами, Гоголі належали до старовинного козацького роду. Своїм далеким пращуром рідні письменника вважали гетьмана Правобережної України Остапа Гоголя, який жив у XVII столітті. Микола Васильович із дитинства спостерігав за звичаями рідного народу, чув мелодійну українську мову. Ці спостереження допомогли розвинутись його літературному обдаруванню, лягли в основу українських повістей письменника з циклів «Вечори на хуторі біля Диканьки» та «Миргород».

2-й учень. Закінчивши навчання в Ніжинській гімназії, Микола Васильович поїхав з рідного краю шукати кращої долі. Однак, живучи в Петербурзі, сумував за Україною. Був час, коли Гоголь мріяв оселитися в Києві. 1833 року він писав своєму приятелю Михайлові Максимовичу: «Дякую тобі за все: за лист, за думки в ньому, за новини та ін. Уяви, я теж думав. Туди, туди! У Київ! У древній, прекрасний Київ! <...> Там або навколо нього вершилися справи давнини нашої».

Де б не був Гоголь — у Петербурзі, Москві, Римі — він завжди пам’ятав про свою батьківщину, все життя цікавився її культурою, високо цінував український фольклор. Народні пісні змушували письменника хвилюватись: «Усі вони благозвучні, запашні, напрочуд різноманітні. У них скрізь нові барви, простота і ніжність почуттів. Вихор, забуття, найяскравіший і правдивий живопис і найдзвінкіша милозвучність слів разом поєднуються в них». Гоголь називав українські пісні «живою історією — яскравою, сповненою істини, що оголює все життя народу».

3-й учень. Гоголь завжди захоплювався історією України, а в молодості планував створити грандіозну працю, присвячену цій темі. Про свій задум Гоголь повідомляв друзів: «Історію Малоросії я пишу всю, від початку до кінця. Вона буде або в шести малих, або в чотирьох великих томах». 1834 року Гоголь дав оголошення в декількох періодичних виданнях про намір надрукувати «Історію Малоросії» і просив надсилати йому різні матеріали: записки, літописи, пісні тощо. На жаль, цей задум так і не було реалізовано. Однак своєю художньою творчістю письменник зробив неоціненний внесок у пробудження інтересу до української культури. У збірці «Вечори на хуторі біля Диканьки» він створив поетичний образ України, овіяної повір’ями і легендами. Його сільські красуні і парубки уособлювали кращі риси українського народного характеру: кмітливість, веселість, волелюбність, хоробрість.

Цікаві факти про М. В. Гоголя

•   У Гоголя дуже рано, ще в гімназії, прокинулися спостережливість і пристрасть до письменницької справи. Але навчання майже не залишало часу для творчості. Гоголь мусив вдаватися до хитрощів. Під час уроку він висував з парти ящик, у якому зберігалася дошка з грифелем або зошит з олівцем, і писав — та так майстерно, що навіть найпильніші та найсуворіші викладачі не помічали цього.

•   У гімназії в Ніжині була невелика сцена, де на свята учні любили грати комічні та драматичні вистави. Їх організаторами зазвичай виступали Гоголь і його приятель Микола Прокопович. Друзі використовували готові п’єси або і створювали власні (на жаль, останні не збереглися). У виставах Гоголь дуже вдало виконував комічні ролі. Однією з кращих його акторських робіт друзі вважали роль пані Простакової — поміщиці з комедії Д. І. Фонвізіна «Недоросток». За словами одного з сучасників письменника, вже дорослим він багато разів переглядав цю виставу в хороших театрах, але жодна актриса не могла зрівнятися з 16-річним Гоголем.

•   Із вересня 1834 року до кінця 1835-го Гоголь викладав історію середніх віків студентам філологічного відділення Петербурзького університету. Його лекції були дуже сухими і нудними, хоча він був блискучим оповідачем. Імовірно, ця робота просто була йому не до вподоби. Іноді його лекції тривали всього по півгодини, часом він не з’являвся в університеті тиждень чи два.

•   За свідченням слуги Якима Німченка, Микола Васильович частіше писав вечорами. Під час роботи він нікого не пускав до себе. Сидів уночі довго, поки не згорять дві свічки. Також Яким розповідав, що господар дуже добре розмовляв українською та любив народні пісні, але сам співав погано.

•   Улюбленим хобі Гоголя було рукоділля. Він умів плести на спицях, ткати пояси, шив своїм сестрам сукні та шийні хустки.

Група істориків літератури

Історія створення п’єси «Ревізор»

1-й учень. 7 жовтня 1835 року Микола Васильович написав Пушкіну: «Будьте ласкаві, дайте якийсь сюжет, хоч який-небудь смішний або несмішний, але російський чисто анекдот. Рука тремтить, щоб написати комедію». Пушкін відгукнувся на лист і розповів Гоголю про випадок, що стався в місті Устюжне Новгородської губернії: якийсь проїжджий видав себе за службовця міністерства і обібрав усіх міських мешканців. До того ж Пушкін розповів Гоголю подібну історію, що сталася з ним самим: в Оренбурзі, де поет збирав матеріали про повстання Пугачова, міська влада була переконана, що він ревізор, а його праця в архіві — це хитре прикриття. Сучасники письменників стверджують, що саме ці дві історії лягли в основу сюжету «Ревізора». Цікаво, що після успіху комедії Пушкін жартома говорив, що Гоголь його «обібрав».

2-й учень. Роботу над комедією Гоголь розпочав восени 1835 року, а вже в січні 1836 року вперше прочитав її перед слухачами. Сталося це на зібранні друзів у поета В. А. Жуковського. Ось як згадував про цю подію поет Петро Вяземський: «Учора Гоголь читав нам нову комедію “Ревізор”... Увесь побут описано дуже кумедно, і взагалі невичерпна веселість; але дії мало, як і в усіх творах його. Читає майстерно і викликає в аудиторії безупинні вибухи сміху. Не знаю, чи не матиме п’єса на сцені гіршого вигляду, адже не всі актори зіграють, як він читає...».

Майже одразу після закінчення роботи над «Ревізором» Гоголь почав клопотатися про постановку комедії на сцені. Однак цензура суворо заборонила ставити п’єсу. Тоді Жуковський і Вяземський вирішили отримати дозвіл на постановку «Ревізора» у самого царя Миколи I. Їхні зусилля мали успіх: текст п’єси потрапив до Зимового палацу, імператору її читав граф Віельгорський. Миколі твір дуже сподобався, особливо діалоги Добчинського і Бобчинського та сцена представлення чиновників Хлестакову. Імператор дав свій дозвіл на виставу.

3-й учень. Комедію Миколи Васильовича почала репетирувати трупа Олександринського театру Петербурга. Акторам, які звикли до штучних образів французьких водевілів, було незвично грати людей, що говорять і діють як у житті. Лише перший в історії виконавець ролі городничого, актор Іван Іванович Сосницький, захоплювався п’єсою та її мовою, максимально наближеною до розмовної.

Прем’єрна вистава «Ревізора» відбулася в Олександринському театрі 19 квітня 1836 року. Прем’єру відвідав імператор. І він, і інші глядачі прийняли комедію дуже прихильно. Розчарованим і невдоволеним лишився тільки Гоголь. Причина була в тому, що більшість акторів зовсім не зрозуміли задуму комедії й продовжувала грати її персонажів за застарілими канонами розважальних вистав — з метою викликати лише гомеричний регіт у залі. Тим часом Гоголь у своєму творі показати ті вульгарні речі, що були властиві його сучасникам і тодішньому суспільству.

4-й учень. Через місяць після петербурзької прем’єри п’єси відбулася московська, за участю видатного російського актора М. С. Щепкіна в ролі городничого. Московська трупа не підкреслювала водевільні та фарсові моменти, а висунула на перший план викривальний зміст «Ревізора». Тому московські вистави Гоголь не сприймав настільки болісно, як петербурзьку.

Із 1836 року «Ревізор» витримав сотні постановок у всьому світі й досі залишається в репертуарі провідних театрів різних країн.

До моря - О. С. Пушкін

ДО МОРЯ 


Прощай, стихіє в вольній силі!

Останній раз тепер мені

Ти котиш півпрозорі хвилі,

Красою сяєш в далині.

Мов друга журні нарікання,

Мов клич його в прощальний час,

Твій дружній шум серед світання

Почув я тут в останній раз.

Душі моєї світла мріє!

Як часто берегом твоїм

Я тут ходив, носив надії

У серці тихім і сумнім.

Як я любив твої припливи,

Глухий твій шум, безодні глас,

І тишину в вечірній час,

І хвиль свавільних переливи!

Покірний парус на човні

Пливе, незайманий тобою,

У тихі ночі, в світлі дні.

Та враз ти зводишся з прибою,

І кораблі лежать на дні.

Хотів навіки я лишити

Докучні, сірі береги,

З тобою дихати і жити,

І на хребтах твоїх носити

Жар поетичної снаги.

Ти ждало, кликало... Надію

Несла в журбі душа моя;

Хоч я любив тебе, як мрію,

Та на землі лишився я...

Навіщо жаль? Куди б я нині

Не йшов у ці тривожні дні,

Одне ім'я в твоїй пустині

На душу проситься мені.

На скелі є гробниця в славі,

Де взяв його холодний сон:

Там спогадання величаві,

Як загасав Наполеон.

Спочив у муці він шаленій.

І вслід за ним, як бурі шум,

Від нас відходить інший геній,

Володар інший наших дум.

Його оплакала свобода,

Віддав він світу свій вінець.

Шуми, клекоче хай негода:

Він був, о море, твій співець!

Твій образ вольний і широкий

Кипів у нім, як дух борні,

Він був, як ти, хмурний, глибокий,

Страшний в своїй самотині.

І світ спустів... Мене-бо всує

Куди б не виніс океан,—

Одна судьба в людей існує,—

Бо де добро — то там вартує

Чи то освіта, чи тиран.

Прощай же, море! Не забуду

Твою красу, твої дари,

І довго, довго чути буду

Твій шум у тихі вечори.