План-конспект уроку з зарубіжної
літератури
8 клас
Мета: ознайомити
учнів із творчістю
римського поета Верґілія
на прикладі його
поеми «Енеїда»; розкрити
особливості композиції твору, дослідити зв’язок з поемами Гоме-ра; навчати
аналізувати текст, розвивати
навички конспектування, вміння
знаходити спільне й відмінне
в літературних творах
різних авторів; формувати
уявлення про індивідуальність стилю
письменка.
Обладнання: тексти поеми Верґілія «Енеїда» (у перекладах
на вибір учителя); репродукція мозаїки
«Верґілій в оточенні
двох муз».
ХІД УРОКУ
I.
ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ ТА
МЕТИ УРОКУ
II.
СПРИЙНЯТТЯ І ЗАСВОЄННЯ
УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ
1. Слово вчителя.
Естафету давньогрецької літератури
прийняла література Давнього Риму. Заснована в III ст. до н. е. римська література пройшла
такі самі етапи розвитку, як і грецька,
але значно інтенсивніше. Найбільшого розвитку римська література досягла за
часів правління імператора Августа, який підтримував могутність своєї держави
не лише силою, а й пропагандою власних ідей. Визначну роль у цьому зіграла
література. Даний період увійшов в
історію під назвою «золота доба» римської поезії. Близький до
імператора Гай Цільній
Меценат згуртував навколо
себе талановитих поетів,
підтримував їх матеріально, але за це вони мали уславлювати імператора Августа. До цього гуртка належали такі
видатні римські поети, як Верґілій, Горацій,
Тібулл. Римська література відзначається своїм розмаїттям: розвивається
поезія — філософська (поема ТітаЛукреція Кара «Про природу речей») та елегійна
(твори АльбіяТібулла, Секста Проперція), жанр байки (Федр), створюються поеми,
сатири, оди, послання, історіографічні твори (Юлій Цезарь «Записки про
Галльську війну», «Записки про громадянську війну», Тіт Лівій «Римська
історія»). Високого рівня досягає ораторське мистецтво (промови Цицерона про
державу, про межі добра і зла, про
дружбу). У зв’язку з ослабленням
Римської імперії з II ст. н. е.
починається занепад римської літератури. На зміну їй прийшла епоха Середньовіччя.
2. Повідомлення підготовлених
учнів про життя
і творчість Верґілія.
Публій
Верґілій Марон (70
р. — 19
р. до н.
е.)
Відомий
український поет М.
Зеров присвятив знаменитому
римлянину вірш
«Верґілій».
(Учень виразно читає поезію.)
Мужик із Мантуї, повільний і
смаглявий,
З дитинства ніжного колисаний
селом,
Звеличив кий, і плуг, і мідний шолом,
І знявся до вершин нечуваної слави.
…Той час минув — і Рим, і цезарів діла
Рука історії до трун поволокла,
Де сплять усіх часів ілюзії й
корони.
Та він живе, і дзвін гучних його поем
Донині сниться над риданнями Дідони
Брязчанням панцирів і сплесками трирем.
3. Робота з
мозаїчним портретом «Верґілій
в оточенні двох
муз».
— Що зображено на мозаїці?
— Яким ви бачите Верґілія?
4. Мистецтвознавчий коментар
учителя.
Відомо,
що цю настінну
мозаїку, яка донесла
до нас образ
видатного поета, знайшли
наприкінці минулого століття під час будівельних робіт в одній з
колишніх римських провінцій у
місті Суса. На ній зображено одягненого в білу тогу чоловіка, що сидить у кріслі. Ліворуч від нього
стоїть муза історії
Кліо. Праворуч, обпершись
ліктем на спинку
крісла, з трагічною
маскою у лівій
руці,— муза трагедії
Мельпомена. Зображення дуже
близьке до того
образу поета, який
описав відомий історик
Светоній та його
біограф Донат: «Верґілій був
високий на зріст, худорлявий, смаглявий, зовні дуже схожий на селянина».
4. Продовження повідомлення
підготовленого учня про
життя і творчість Верґілія.
Автор
всесвітньо відомої героїчної
епопеї «Енеїда» Публій
Верґілій Марон народився
15 жовтня 70
р. до н. е. в
селі Андах, неподалік
від міста Мантуї
(Північна Італія), в родині
дрібного землевласника, що колись був, за одними даними, гончарем, а за
іншими — поденником.
У рідному домі
в душу хлопчика
глибоко запали любов до італійської природи та щира шана до
мозолистих рук хліборобів. Ці почуття майбутній
поет натхненно висловив
у своїй пізнішій
творчості. Його дитячі
та юнацькі роки припали на
буремну й тривожну пору в історії Римської держави. Затяжні
громадянські війни та непримиренний антагонізм супротивних партій підірвали
основи аристократичної республіки,
підготували ґрунт для нової форми правління — військової диктатури Гая Юлія
Цезаря і Принципату Октавіана Августа.
Початкову освіту Верґілій здобув у
сусідній Кремоні, дійшовши повноліття, виї¬хав до Медіолану (Мілан),
а згодом до Риму, щоб продовжити
навчання. Він готувався стати адвокатом, але кволе здоров’я, повільне мислення,
сором’язливість прешкодили його адвокатській кар’єрі. Після смерті батька
Верґілій успадкував садибу, деякий час господарював і займався літературною працею, котрою
захоплювався з юних літ. Верґілій писав
ліричні вірші і цікавився філософією,
інтерес до якої в ньому розбудив його
вчитель — епікуреєць Сірон. Однак любов до муз премогла, і Верґілій став
поетом. Близько 45 р. до н. е. Марон повертається в рідні Анди з
твердим бажанням при-святити
себе письменству. За свідченням античних
біографів, тодішній намісник Транспаданської Галлії
(нині Ломбардія) цезаріанець
Гай АсінійПолліон, прекрасний знавець грецької та римської
літератур, помітив своєрідний хист Верґілія і
спрямував молодого письменника на створення буколістичних віршів. Та
спокійні заняття буколіками були перервані конфіскацією селянських земель на
користь ветеранів Гая Юлія Цезаря, яким
передавалися землі околиць
Мантуї та Кремони,
отже, і маєток Верґілія. Завдяки заступництву
Полліона та Октавіана, землю йому повернули. Втішений поет
звеличив свого захисника
Октавіана в першій
еклозі (поемі) буколічної збірки. Але радість була
предчасна: у 41 р. спалахнула нова
братовбивча війна між Октавіаном і
Луцієм Антонієм, після якої околиці Мантуї знову перейшли до рук
ветеранів. Поета прогнали з маєтку. Він
ледве врятувався від меча оскаженілого центуріона. Точно невідомо, чи повторне
клопотання про повернення землі було успішне чи ні. Тим часом, у 39 р. до н.е. Верґілій опублікував свій твір
«Буколіки», який справив велике враження
на громадськість. Автором
книги зацікавився особистий
друг Октавіана Гай Цільній Меценат, великий шанувальник поезії і сам літератор, однак дилетант. Увійшовши
до мистецького гуртка
Мецената,
Верґілій
дістав матеріальне
забезпечення, а це
дало йому змогу
цілком віддатися поезії,
найдорожчому, за його словами, скарбові світу.
У своїй поемі «Буколіки» він писав:
Музи дорожчі мені від усього на світі.
Богині
Що найпильніше служу вам і серцем шаную
я щирим.
(Переклад М. Зерова)
Ставши прихильником Октавіана, ідеолога
нового державного ладу, Верґілій присвятив йому наступний великий твір
«Георгіки», над яким працював сім років (37—30 рр.), живучи майже безвиїзно
в Неаполі.
Після
цієї поеми Марон
узявся за монументальну
працю — «Енеїду»,
якій віддав десять останніх років
життя. Спочатку поет склав план і
написав епопею прозою, а потім
став надавати віршової форми тим частинам, які йому припали до вподоби.
Щоб оглянути власними
очима місця, зображені
в «Енеїді», Верґілій
вирушив у
подорож по Греції та Малій Азії. Проте Трою
йому побачити не довелося. Тяжко захворівши в
Афінах, він припинив подальшу мандрівку. Август, який на цей час прибув
до Афін, порадив хворому повернутися разом з
ним до Італії. В дорозі стан
поета погіршився, а після
висадки у порту
Брундізій (східне узбережжя
Італії)
21
вересня 19 р. до н. е. життя Верґілія обірвалося. Прах великого митця
перевезли до Неаполя і там поховали при
Путеоланській дорозі. На надгробній плиті викарбувано дистих:
У Мантуї я народився, умер у калабрів. Неаполь
Прах береже. Оспівав пасовища, села,
вождів.
Верґілій залишив по собі славу не тільки
визначного поета. Античні письменники зображають його як надзвичайно добру,
ніжної вдачі людину. Виняткова чуйність і
доброзичливість приваблювали до нього багатьох дюдей, які ставали його
друзями. Сучасники свідчили, що він був далекий від заздрощів, радів чужим
успіхам і з відданістю
допомагав іншим письменникам.
Якнайтепліше згадує Верґілія
видатний поет Горацій, називаючи свого друга «світлою душею». Слід зазначити,
що найбільшу славу
Верґілієві принесли три головні його
твори: «Буколіки» («Еклоги»
— пастуші пісні),
«Георгіки» («Хліборобські вірші»)
та
«Енеїда».
5. Повідомлення учнів
про задум поеми
«Енеїда».
У
вступі до III
книги «Георгік» (рядок
46) Верґілій обіцяв
написати воєнно-героїчну поему
про подвиги Августа. Але згодом він облишив цей свій задум і взявся за епопею, яка,
зв’язуючи міфічні розповіді
з новим політичним
ладом —Принципатом — прославила б
увесь римський народ, його легендарних предків та історію і водночас підносила б
і заслуги імператора
та всього роду
Юліїв. Ідеальною для такої
мети здавалася історія мандрів
і воєн троянського
героя Енея, який
начебто заснував на латинській
землі царство, що стало основою Римської держави. Так була взята легенда про
родовід римлян від поєднання італійців з
нащадками троянців.
6. Літературознавчий коментар
«Міфологічна основа поеми
„Енеїда”».
Цікаво,
що легенда про
мандри Енея не
була плодом римської
народної
творчості, а
являла собою книжний
пам’ятник, до того
ж іноземного походження. Відомо, що
грецькі письменники —
поет Стесіхор та
історики Гелланік, Тімей і
Діонісій Галікарнаський — пов’язали особу Енея з Італією і
зробили його засновником Риму. Цей переказ ще до Верґілія знайшов
визнання в Римі. Чимало пихатих римських
родів усілякими засобами намагалися довести своєпоходження від
самого Енея. Зокрема,
на це претендував
рід Юліїв, до
якого належав славнозвісний римський
політичний діяч, полководець
і письменник Гай
Юлій Цезар і всиновлений ним Октавіан. За легендами, син
Енея Асканій мав ще й друге ім’я — Іул чи
Юл, а довести, що Юл є прабатьком юлійського роду, не становило
жодних проблем. Якщо так, то Юлій Цезар і Октавіан Август — нащадки Енея і через те мають божественне походження,
оскільки їх міфічний предок був сином Анхіса і
богині Венери.Така псевдонаукова версія мала обґрунтувати особливе
соціально-політичне становище їх у
римському суспільстві та узаконити узурповану владу. Сучасники
стверджували, що Гай Юлій Цезар збирався навіть відбудувати Трою й зробити її столицею Римської імперії.
А Октавіан Август,
прикрашаючи римський форум
статуями славних діячів
стародавнього Риму, на чільному місці поставив скульптуру Енея. Отже, обравши
за сюжет легенду, Верґілій використав її для прославлення Августа й освячення його режиму як «золотої доби»
в історії римського народу, тобто надав
поемі актуального політичного забарвлення.
7. Слово вчителя
«Композиція поеми Верґілія
„Енеїда”».
Задумана як римська паралель до
гомерівських «Іліади» та «Одіссеї» разом
узятих, Верґілієва поема чітко поділяється на
дві частини, з яких кожна складається
із шести книг. Перші шість містять розповідь про блукання Енея, нагадуючи
«Одіссею», а друга половина (книги VII—XII) — опис богів в Італії, це нібито римська «Іліада».
8. Коментоване виразне
читання «Заспіву» до
поеми Верґілія «Енеїда».
Книга I, вірші 1—33, переклад М. Зерова.
9. Бесіда за
прочитаним.
—
З чого починається
поема? (З прославлення
Енея, засновника майбутньої могутньої держави.)
— Чи є
в поемі традиційне звертання до
Музи? (Так, звичайно. У традиційному звертанні
до Музи наголошується, що
причиною лиха, якого
зазнав Еней, був
гнів богині Юнони.)
— Який шлях мав пройти Еней? (Із Трої до
берегів Італії.)
—
Які боги та
міфічні герої згадуються
в зачині? (Юнона,
Паріс, Ганімед (цей красень був викрадений Юпітером і став його виночерпієм на Олімпі), Ахілл,
пенати (боги ¬ охоронці домашнього вогнища,
покровителі цілої держави,
а також окремої людини та її праці).)
—
Які міфологічні міста
названі в пісні?
(Альбалонга (древнє італійське
місто, засновником якого був син Енея Асканій), Карфаген, Троя.)
— Як у
поему входить мотив долі, традиційний для античної літератури? (У кінці заспіву з’являється мотив долі
(фатума): «Пасерби Долі, вони усіма блукали морями. Стільки
страждання лягло на
підвалини Римського роду!»
Так підкреслюється, що мандрівка Енея сталася з волі богів і
змінити щось було неможливо.)
— Визначте віршовий розмір поеми.
(Гекзаметр.)
III.
ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ
Запитання для контролю.
— Назвіть хронологічні межі існування
римської літератури.
— Чому період правління Августа
називають «золотою добою» літератури?
— Назвіть найголовніші твори Верґілія.
— У чому полягає особливість композиції
поеми?
— Яка міфологічна основа твору?
— У чому виявилося творче наслідування
Верґілієм поем Гомера? (Побудова поеми, заспів, розмір, сюжет (воєнні подвиги
і подорож героя), роль долі в житті та вчинках героїв.)
IV.
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Урок № 8
Коран — головна книга ісламу. Побудова Корану, охоплення в ньому різних сфер людського життя.К
Мета уроку: ознайомити з історією створення Корану, особливостями його побудови, засвоїти поняття «сура», «айят», прочитати уривки з Корану; розвивати пізнавальний інтерес; виховувати толерантність і пошану до інших культур.
Обладнання: зображення Корану, тексти уривків з Корану.
ХІД УРОКУ
І. Організаційний момент. Здача творчих робіт учнів
ІІ. Оголошення теми та мети уроку
ІІІ. Вивчення нового матеріалу
1. Слово вчителя
— Коран (у пер. «читання») — це священна книга мусульман. Вони вважають, що все записане в Корані — слово Аллаха, передане через пророка його Мухаммада (517–632 рр.). Пророк Мухаммад проголошував проповіді, молитви, повчальні оповіді у Мецці і Медіні. Потім ці тексти були впорядковані у рукописну книгу в 651 р. Вона і вважається першим виданням Корану.
УКоранінемаєєдиногозв’язноготексту; книгаскладаєтьсязсур (упер. — «рядцеглин»), які, усвоючергу, ділятьсянавірші — айяти(Мухаммадвважавкоженвіршсвященноїкнигидивом, арабською «айя»). Більшістьтекстівмаютьформуримованоїпрози.
Сури Корану поділяються на мекканські (ранні) і медінські (пізні). Всього їх 144. Перша сура Корану — найбільш популярна у мусульман, вони часто повторюють її як молитву, що частково нагадує «Отче наш».
2. Засвоєння літературознавчих термінів
Айят — ритмічна або смислова частина сури; вірш.
Сура — сукупність декількох айятів, об’єднаних певними спільними ознаками.
3. Читання окремих сур Корану
1) Сура, що відкриває книгу
СУРА, ЩО ВІДКРИВАЄ КНИГУ
мекканська, і в ній 7 айятів
1. В ім’я всемилостивого, всемилосердного Бога.
2. Слава Богу, Господу всього сущого.
3. Всемилостивому, всемилосердному.
4. Володареві Судного дня.
5. Тобі поклоняємося і в Тебе благаємо допомоги.
6. Веди нас праведним шляхом.
7. Шляхом тих, кого Ти облагодіяв, а не тих, що прогнівили Тебе, і не тих, що заблукали. Прочитайте молитву «Отче наш», порівняйте її з прочитаною сурою.
2) Сура 51 — «ті, які розвівають»
СУРА П’ЯТДЕСЯТ ПЕРША — «ТІ, ЯКІ РОЗВІВАЮТЬ»
мекканська, і в ній 60 айятів.
Провозвіщена після сури «Аль-Ахкаф» — «Піски»
В ім’я всемилостивого, всемилосердного Бога.
1. Клянуся вітрами, які віють на всі сторони світу,
2. І хмарами, які набрякли дощем,
3. І кораблями, які долають водні простори;
4. І ангелами, які виконують Боже веління.
5. Адже те, що вам обіцяно,— справдиться.
6. І Страшний Суд справді настане!
7. Клянуся небом, де пролягають зоряні дороги.
8. Воістину, ви марнуєте час на суперечки та суєслів’я.
9. Люди відвертаються від того, хто сам від них відвертається.
10. Нехай згинуть брехуни та обманщики.
11. І ті, яких закрутив вир легковажності.
12. Вони питають: «Коли настане день Страшного Суду?»
13. Настане він тоді, коли вони опиняться в пекельному вогні.
14. Карайтесь вашою карою! Ось чого ви прагнули!
15. Воістину, богобоязливі розкошуватимуть у райських кущах біля прохолодних джерел.
16. Прийнявши те, що дарував їм Господь їх. Але ж, воістину, вони прожили благочестиве життя.
17. Не досипали вони своїх ночей та молилися
18. І зрання благали у Бога прощення,
19. І завжди у них щось знаходилося для жебрака та убогого.
20. І на землі є віщі знаки для тих, які знають істину.
21. І в душах ваших також вони є. Невже ви їх не бачите?
22. І на небі вас чекає благодать і все те, що вам було обіцяно.
23. А тому, клянуся Господом неба й землі, що це правда, як і те, що говорите ви.
24. Чи знаєш ти розповідь про поштивих гостей Ібрагіма?
25. Зайшли вони в його дім і мовили: «Мир тобі!» Він одрік їм: «Мир вам, чужинці!»
26. Потім він вийшов до челяді і приніс вгодоване теля,
27. І поставив перед ними, сказавши: «Може, хочете їсти?»
28. І він відчув страх перед ними, а вони сказали: «Не бійся!» — і втішили його благою звісткою про те, що у нього народиться мудрий син.
29. Тут прийшла його жона з лементом, б’ючи себе по обличчю й кажучи: «Я ж — стара і безплідна!»
30. А вони сказали: «Так прорік твій Господь, а він розумний високомудрий!»
31. Тоді він запитав: «Чого ви завітали сюди, о посланці?»
32. Одрекли вони: «Воістину, ми послані до грішного народу,
33. Щоб наслати на них зливу каміння,
34. Вже поміченого в твого Господа для невірних!»
35. І ми вивели звідтіля тих віруючих, хто був у ньому,
36. Але ми знайшли в місті один будинок людей, які ввірили себе Богові.
37. У ньому ми позоставили віщий знак, щоб урятувати їх від нещадної Божої кари.
38. Саме цей знак був у Муси, коли ми послали його до фараона з явним доказом.
39. А фараон із своїм військом відвернувся й мовив: «Він великий маг або божевільний!»
40. І взяли ми його та його воїнство й кинули в море, бо він заслужив кари.
41. І в адян також був цей знак, коли ми наслали на них смертоносний вітер,
42. Який спустошує все на своєму шляху і залишає тільки зотлілі кості,
43. Та в самудян, коли сказано було їм: «Недовго ви будете веселитися!»
44. Але вони знехтували попередженням свого Господа, і вразила їх блискавка просто в очі.
45. І не могли вони звестися на ноги, і не було в них рятівників.
46. А ще раніше було попереджено люд Нуха, то були і грішники і нечестивці.
47. А Ми воздвигнули небо власними руками і Ми, воістину, всемогутні.
48. І Ми ж розпростерли землю. Які ж Ми чудові творці!
49. І з усього живого Ми сотворили пару людей. Тож, може, ви схаменетесь.
50. Поспішайте ж до Бога! Воістину, я посланий вам Його провозвісник!
51. І не сотворяйте собі інше божество, крім Бога! Воістину, посланий вам провозвістити Його.
52. Так само і тим людям, що жили раніше. Кожному посланцеві Бога, що приходив до них, вони казали: «Ти великий маг або божевільний!»
53. Чи заповідали вони це одні одним? Ні, бо вони є люд, що вийшов з покори Божої.
54. Одвернися від них, і тебе омине Божий осуд.
55. Нагадуй про це іншим, бо, воістину, нагадування допоможе тим, які вірять в істинного Бога.
56. Я сотворив джинів і людей лише для того, щоб вони поклонялися Мені.
57. Я не жадаю від них життєвих благ і не хочу, щоб вони Мене годували.
58. Воістину, Бог є податель благ, міцний, могутній.
59. І, воістину, тих, які чинили кривду, спіткає така ж доля, як і їхніх спільників, тож нехай вони краще не гнівають мене!
60. Тож горе тим, які не увірували в той день, який їм було обіцяно!
– Які біблійні історії ви згадали під час читання 51-ї сури? (Історія Авраама, згадка про Мойсея та Ноя)
– Що спільного у моральних настановах Біблії та Корану (за прочитаним уривком)? (Основа звертання до людей — заклик до праведного життя в очікуванні Судного дня, коли кожному буде дано по заслугах його, переконання, що ті, хто страждали на цій землі, але жили праведно, будуть щасливими в іншому житті.)
4. Літературні паралелі
— Коли О. С. Пушкін прочитав французький переклад Корану, давня пам’ятка викликала в нього захоплення від урочистої сили вірша, що нагадує біблійний, багатої східної фантазії та екзотики мусульманських звичаїв. Ці риси поет підкреслив у своєму циклі «Наслідування Корану». Ось один із віршів цього циклу:
С Тобою древле, о Всесильный,
Могучий состязаться мнил,
Безумной гордостью обильный;
Но ты, Господь, его смирил.
Ты рек: — Я миру жизнь дарую,
Я смертью землю наказую,
На все подъята длань Моя.
Я также, рек он, жизнь дарую,
И также смертью наказую:
С тобою, Боже, равен я.
Но смолкла похвальба порока
От слова гнева Твоего:
Подъемлю солнце Я с востока;
С заката подыми его!
1824
IV. Підсумки уроку
Складіть ґроно на тему «Коран».
V. Домашнє завдання
Немає коментарів:
Дописати коментар